На головну сторінку  Написання курсових за 800 грн

Теорія економічного зростання - Вивчає процеси, в ході яких країна, що розвивається збільшує свої виробничі потужності (і в аграрному, і в промисловому секторах), щоб досягнути стійкого економічного зростання. Особлива увага в цій теорії звертається на спосіб досягнення такого зростання. Наприклад, ставиться питання про те, чи потрібно розвивати сільське господарство нарівні з промисловістю або можна допустити, щоб лідируючі галузі пішли уперед, вівши за собою всі інші сектори народного господарства. Ставиться ще одне питання: чи застосовують недостатньо розвинені країни найбільш відповідну для себе технологію. Багато які. Приріст капіталу - Якщо пакет акцій продається з прибутком, приріст капіталу рівний різниці між чистою ціною продажу акцій і їх чистою вартістю, інакше говорячи, первинному базису. У тому випадку, якщо пакет продається по ціні нижче його вартості, різниця називається капітальними збитками (capital loss). Центр доходів - Структурний підрозділ (центр відповідальності), керівник якого несе відповідальність тільки за отримання доходів. Центр доходів не впливає на витрати організації. Приклад - відділ збуту. Дистрибуція мов - Розподіл функціонального навантаження мов в соціально-коммуникативной системі в багатонаціональному язиковому колективі. Кожний з мов-компонентів коммуникативной системи, обслуговуючої багатонаціональне суспільство, виконує свої функції. Розподіл засновується на принципі функціональної дополнительности, тобто згідно з потребами суспільства різні мови, функціонуючі в межах даного язикового колективу, використовуються в різних (неспівпадаючих) коммуникативних сферах, або ж з різним функціональним навантаженням в даній сфері і, таким чином, взаємно доповнюють один одну в функціональному. Інтерпретація - пояснення, оцінювання і співвіднесення змісту, що інтерпретується з іншими схожими даними [26. - С. 189].

СПІЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА

- сукупності людей, що постійно проживають на певній території, що формуються на основі соц.-территориаль-них відмінностей в специфич. соц. освіти, виступаючі носіями зв'язків, що локально виявляються і відносин, пануючих в даному об-ве. Сам факт зв'язку між розселенням людей і соц. розвитком зафіксований соціологією в кінці XIX - першої чверті XX вв. Ф. Тенніс, К. Бюхер, Р. Маккензі розглядали територіальну спільність гл. обр. через призму спільного мешкання людей на тій або інакшій території. На передньому плані виявлялися при цьому "локальність" спільності на відміну від об-ва і "территориальность" на відміну від чинників формування інакших соц. груп. О.с. - одна з ключових категорій соціології розселення, бо саме вона виражає собою певний зріз соц. диференціація людей, що складається на основі историч. зумовленої територіально-поселенської організації об-ва. О.с. - категорія історична. Її виникнення пов'язане з переходом від первіснообщинного устрою, заснованого на особистих кревних путах, до класовому об-ву, однією з ознак к-рого є те, що воно розділяло народ для суспільств. ціліше не по родинних групах, а по мешканню на одній території. Саме з цього часу місце проживання людини, як і розселення загалом, стають ланкою соц. детерминации і одночасно чинником і середою соц. розвитку. Передумовою О.с. є свого роду закріплення індивіда за поселенням, що знаходить своє зовнішнє вираження в явищі постійного місця проживання. Дане явище зумовлене розподілом праці. Складовою частиною останнього виступає розподіл людей по тих або інакших його видах. Природно, що воно існує і на рівні поселення: по-перше з'єднання працівника зі засобами виробництва передбачає певну територіальну "прив'язку"; по-друге, характер розвитку техніки і технології до певного часу передбачає безпосереднє включення індивіда у виробничий процес, к-рий завжди територіально визначений; нарешті, саме закріплення працівника за виглядом труда обмежує можливості його пересування як в просторі, так і в соц. відношенні. Таким чином, постійний характер місця проживання означає, що поселення людей "прив'язане" до виробництва, а розселення їх загалом слідує за розміщенням цього виробництва. Тим самим поселення стає безпосередньою середою життєдіяльності людини. З социологич. т. зр. це означає, що суспільств. соц. умови, детерминирующие соц. розвиток спільності і особистості, виконують свою функцію не тільки на рівні об-ва загалом, але і на рівні певного поселення, бо саме там людина (і населення загалом ) виступає як суб'єкт труда, суб'єкт споживання і т. д. Умови життєдіяльності людей, починаючи з форми з'єднання працівника зі засобом виробництва, носять в поселенні конкретний характер, визначаючи собою можливості розвитку людей і задоволення ними своїх потреб, тобто виконують функцію фактичної основи їх соц. розвитку. Це означає, що поселення грає певну роль в социализации індивіда. Але одного закріплення людей за поселенням і перетворення останнього в безпосередню середу їх життєдіяльності ще недостатньо для освіти О.с.-т. Спільність такого роду може скластися лише на основі відмінностей умов життєдіяльності людей в такому-то місці від умов інш. місця і формування на цій основі спільних інтересів. Відмінності умов життя в поселеннях - вияв нерівномірності економич. і соц. розвитку тих або інакших територій, регіонів. Вона зумовлена відмінностями в рівні розвитку продуктивних сил, мірі господарського освоєння територій. На цій основі відмінності умов життя в поселеннях існують не тільки в економич. області, але і в сфері соц. життя. По своєму суспільств. значенню вони являють собою не що інакше, як соц.-територіальні відмінності. Окремий випадок таких відмінностей - відмінності між містом і селом, але соц.-територіальні відмінності простежуються і між самими міськими (як і сільськими) поселеннями. Соц.-територіальною спільністю є не тільки населення міста, села, агломерации. Внаслідок того що поселення включені в більш складні територіально-адміністративні освіти - район, область, республіка, - а останні також відрізняються специфікою економич. і соц. розвитку. При цьому в иерапхии О.с. поселення грає особливу роль: в основами територіальних відмінностей в розрізі будь-яких адміністративних одиниць завжди лежитсостояние умов життя в місцях поселення, де вони стають безпосередньою основою розвитку. Тому населення окремого поселення виступає первинної О.с.-т., а сукупність первинних О.с. об'єктивно є нижнім, первинним рівнем структури соціально-территориальной (див.). Літ.: Староверов В.І. Соціально-демографічні проблеми села. М., 1975; Баранів А.В. Соціально-демографічний розвиток міста. М., 1981; Ланно Г.М. Города на шляху в майбутнє. М, 1987; Велике місто: проблеми і тенденції розвитку. Л., 1988. М.Н. Межевич.

Джерело: voluntary.ru

© 2014-2022  ekursova.in.ua